Мобильная версия

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал Том 20, №7, 2024

Кореляція між рівнем йоду і метаболізмом: огляд

Авторы: Le Zhang (1), Fangjian Shang (2), Cong Liu (1), Xiaodan Zhai (1)
(1) - Shengjing Hospital of China Medical University, Shenyang, China
(2) - The Fourth Affiliated Hospital of China Medical University, Shenyang, China

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Справочник специалиста

Йод бере участь у синтезі гормонів щитоподібної залози і відіграє найважливішу роль у житті людини. Як дефіцит, так і надлишок йоду є поширеними проблемами серед певних груп населення. Йод також чинить екстратиреоїдну дію на органи, які можуть поглинати його незалежно від впливу гормонів щитоподібної залози. Нещодавні численні клінічні дослідження показали зв’язок між споживанням йоду і метаболічними розладами, такими як метаболічний синдром, ожиріння, цукровий діабет, артеріальна гіпертензія та дисліпідемія. Однак результати цих досліджень виявилися суперечливими, і механізми, що обумовлюють виявлені асоціації, досі недостатньо зрозумілі. Отже, мета даного огляду — проаналізувати результати нещодавніх досліджень щодо взаємозв’язку між йодом і метаболічними порушеннями, а також відповідні механізми.

Iodine is involved in the synthesis of thyroid hormones and plays a crucial role in human life. Both iodine deficiency and excess are common issues in certain populations. Iodine also has extrathyroidal effects on organs that can uptake it independently of thyroid hormones. Recently, multiple clinical studies have shown a connection between iodine intake and metabolic disorders, such as metabolic syndrome, obesity, diabetes, hypertension, and dyslipidemia. However, the results of these studies have been inconsistent, and the mechanisms behind these associations are still not well understood. Therefore, in this review, we aim to examine the recent research progress regarding the relationship between iodine and metabolic disorders, along with the relevant mechanisms.

Ключевые слова

йод; метаболізм; ожиріння; дисліпідемія; антиоксиданти

iodine; metabolism; obesity; dyslipidemia; antioxidant

Вступ

Йод є базовим мікроелементом для життя людини. Він існує в організмі людини в різних формах, наприклад таких, як атом йоду (I–), молекулярний йод (I2), трийодид (I3), аніон йоду (HI2O–) і йодзв’язуючі молекули (такі як йодоліпіди) [1]. I– є свого роду відновлюючим агентом, який може окиснюватися пероксидазними ферментами й брати участь в генерації тиреоїдних гормонів (ТГ). Трийодтиронін (Т3) і тироксин (Т4) є важливими регуляторами енергетичного обміну [1]. Недавні дослідження показали, що йод, окрім своєї ролі щодо щитоподібної залози, також функціонує як антиоксидант, імуномодулятор і диференціатор у різних органах і тканинах [2].

Метаболічний синдром (МС) визначається як комбінація метаболічних розладів, включно з абдомінальним ожирінням, артеріальною гіпертензією (АГ), дисліпідемією та гіперглікемією [3]. МС значно поширений у всьому світі та спричиняє серйозні проблеми, такі як серцево-судинні захворювання, пухлини й підвищення загальної смертності [4]. Розвиток МС включає багато факторів, дослідження вказують на те, що окиснювальний стрес і хронічні запальні стани відіграють життєво важливу роль [5]. Зміни в харчових звичках є ще одним фактором, що сприяє поширенню МС. Отже, фактори, пов’язані з МС, такі як споживання йоду, можуть частково пояснити виникнення МС.

У цьому огляді ми зосереджуємося на йоді та його зв’язку з метаболічними порушеннями, а також на пов’язаних з ним механізмах. Отримані дані допоможуть нам отримати всебічне розуміння ролі йоду і нададуть підтверджуючі докази щодо відповідних і безпечних стандартів споживання йоду.

Молекулярна основа екстратиреоїдних ефектів йоду

Симпортер йодиду натрію (NIS) є найбільш ефективним і специфічним транспортером I–, що експресується на епітеліальних клітинах фолікулів щитоподібної залози. Багато інших органів також можуть активно накопичувати йод, у тому числі слинні залози, шлунок, молочна залоза в період лактації, яєчники, простата і підшлункова залоза. На додаток до NIS і пендрину нещодавно було виявлено, що в цих органах експресуються нові транспортери йоду, включно з трансмембранним регулятором провідності кістозного фіброзу (CFTR), аноктаміном 1 (ANO1) і полівітамінним транспортером натрію (SMVT) [2]. Отже, сам йод чинить екстратиреоїдну дію на органи, які можуть його поглинати.

Джерела й безпечна концентрація йоду

З метою ліквідації йододефіцитних захворювань у більшості країн запроваджено загальне йодування солі. Однак через споживання йодованої солі або питної води, тваринного молока, збагачених йодом, певних видів морських водоростей, йодовмісних дієтичних добавок, а також їх комбінації може виникнути надмірне споживання йоду. Деякі фармацевтичні препарати (наприклад, аміодарон), дезінфікуючі засоби та йодовмісні контрастні засоби також можуть бути джерелами йоду [6]. У нормі засвоюється понад 90 % харчового йоду [7]. Рекомендоване –споживання йоду з їжею становить 150–299 мкг/день [8, 9]. І відповідно, діапазон середньої концентрації йоду в сечі (mUIC) має становити 100–299 мкг/л. Середнє споживання йоду в Японії становить 1200 мкг/день, що в 7,2 раза вище, ніж у британців, і в 5,7 раза більше, ніж в американців [10]. Надлишок йоду може збільшити ризик гіпертиреозу і субклінічного гіпотиреозу [11]. Проте люди з нормальною функцією щитоподібної залози зазвичай толерантні до захворювань щитоподібної залози, викликаних йодом, оскільки функція щитоподібної залози в них швидко нормалізується після припинення надмірного споживання йоду [8, 12]. Деякі епідеміологічні дослідження показали, що помірно високе споживання йоду є корисним для зниження захворюваності на рак молочної залози й простати [13–15].

Клінічні дослідження кореляції між йодним статусом і метаболічними порушеннями

Останні дослідження вивчили вплив самого йоду на поширеність метаболічних розладів. Більшість клінічних досліджень були опубліковані протягом останніх 5 років. Для оцінки стану йодного забезпечення використовували різні показники, включно з концентрацією йоду в сечі (UIC), концентрацією йоду у воді (WIC) і добовим споживанням йоду. Однак через використання різних показників для оцінки споживання йоду, різні діагностичні критерії метаболічних розладів, а також різницю у віці та статі суб’єктів дослідження не дали узгоджених результатів. Репрезентативні дослідження взаємозв’язку між йодом і метаболічними порушеннями підсумовані в табл. 1.

Йод і метаболічний синдром

У перехресних дослідженнях було встановлено, що зв’язок між UIC і поширеністю МС обернено пов’язаний або демонструє U-подібну криву з найнижчою точкою, що спостерігається при UIC 300–499 мкг/л [24, 26]. Проспективне дослідження показало, що споживання йоду та морських водоростей з їжею було обернено пов’язане із захворюваністю на МС у корейських жінок у постменопаузі [19]. Крім того, споживання великої кількості морських водоростей було негативно пов’язане із захворюваністю на МС у чоловіків з генотипами TG і TT гена ліпопротеїнліпази (LPL) rs17482735 [31]. Однак інше перехресне дослідження, проведене в дітей шкільного віку та їхніх батьків, виявило асоціацію між високою UIC і МС [30].

Йод та ожиріння

У великому епідеміологічному дослідженні (TIDE), проведеному в Китаї, поширеність центрального ожиріння значно зменшувалася, коли UIC становила 300 мкг/л або вище. Співвідношення шансів (OR) для центрального ожиріння з UIC > 800 мкг/л становило 0,797 (p < 0,05) [24]. Серед дітей шкільного віку в Китаї діти з надмірною вагою демонстрували нижчу UIC порівняно з дітьми з нормальною вагою [32]. Жінки з ожирінням також продемонстрували вірогідно нижчу UIC порівняно з ними самими після баріатричної хірургії та жінками з нормальною вагою [33]. У рандомізованому контрольованому дослідженні в осіб, які вживали таблетки, що містять порошок ламінарії зі зниженим вмістом йоду, відсоток жирової тканини вірогідно зменшувався порівняно з тими, хто приймав плацебо [34]. У 4-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні додавання фукоксантину з морських водоростей (1 мг/день) зменшувало окружність талії і масу жиру в японців з ожирінням. Крім того, при прийомі фукоксантину (3 мг/день) зменшилися кількість вісцерального жиру, індекс маси тіла (ІМТ) і вага [35]. Проте mUIC була позитивно пов’язана з ожирінням серед колумбійських жінок репродуктивного віку [36].

Йод і гіперглікемія

Зв’язок між UIC і поширеністю діабету показав U-подібну криву в дослідженні TIDE [24]. У когортному дослідженні за участю 71 264 жінок було виявлено, що люди з високим рівнем споживання йоду мають вищий ризик розвитку цукрового діабету (ЦД) 2-го типу порівняно з особами з недостатнім споживанням йоду [18]. Дорослі, які проживають в регіонах з достатнім (IS, mUIC 200–299,99 мкг/л) і надмірним (IE, mUIC > 300 мкг/л) йодозабезпеченням, демонстрували вищі рівні глюкози в крові порівняно з тими, хто проживає в регіоні з адекватним йодозабезпеченням (IA, mUIC 100–199,99 мкг/л) [23]. Також повідомлялося, що низька UIC пов’язана з підвищеним ризиком гіперглікемії натще в жінок [27]. Дослідження показало, що пацієнти із цукровим діабетом 2-го типу мали нижчі рівні UIC порівняно зі здоровими людьми. Крім того, UIC продемонструвала негативну кореляцію з резистентністю до інсуліну в осіб із ЦД 2-го типу [37]. Однак у 4-тижневому клінічному дослідженні додавання морських водоростей (48 г/день) знизило рівень глюкози в крові в корейських пацієнтів із ЦД 2-го типу [38].

Вищий рівень йоду може потенційно захистити від гіперглікемії під час вагітності. Дослідження показало, що вагітні та жінки, які годують груддю, у зоні з надмірним йодозабезпеченням (mWIC > 300 мкг/л) мали нижчий рівень глюкози в крові та меншу поширеність гіперглікемії [29]. Крім того, у дослідженні за участю 471 вагітної жінки більш висока концентрація йоду в плаценті була пов’язана зі зниженням частоти гестаційного цукрового діабету [20]. Проте Bell et al. не виявили жодної кореляції між UIC і поширеністю гестаційного ЦД [39].

Йод і гіпертензія

У дослідженні TIDE вчені спостерігали U-подібну криву зв’язку між UIC і поширеністю гіпертонії. Найнижча точка була виявлена в діапазоні UIC 300–499 мкг/л [24]. Два дослідження, проведені в Китаї, показали, що дорослі в регіонах з достатнім і надмірним йодозабезпеченням демонстрували вищий рівень артеріального тиску порівняно з тими, хто мешкав в регіоні з адекватним йодозабезпеченням [23, 29]. Тим часом дефіцит йоду було визначено як фактор ризику прееклампсії та гіпертонічної хвороби у вагітних [40]. Проте рандомізоване дослідження типу «випадок — контроль», проведене у 36-літніх японців з АГ, показало, що споживання вакаме (Undaria pinnatifida) (5 г/день) у складі бурих водоростей вірогідно знижувало артеріальний тиск [41].

Йод і дисліпідемія

Національне дослідження здоров’я та харчування (NHANES) 2007–2012 показало, що особи з найнижчим децилем UIC більш схильні до ризику підвищення рівня загального холестерину (скориговане співвідношення шансів (aOR) = 1,51) і холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) (aOR = 1,58) порівняно з тими, хто має найвищий дециль UIC [21]. У США підлітки з низькою UIC мали вірогідно вищий ризик гіперхолестеринемії, підвищеного рівня ліпопротеїдів низької та дуже низької щільності порівняно з підлітками з нормальною UIC [22]. У рандомізованих клінічних дослідженнях повідомлялося, що добавки йоду знижували частоту гіперхолестеринемії в жінок з надмірною масою тіла [42], а також знижували рівень холестерину ЛПНЩ у сироватці крові в дорослих японців з надмірною масою тіла [34]. Додавання морських водоростей підвищило рівень холестерину ЛПВЩ і знизило рівень тригліцеридів у корейських пацієнтів із ЦД 2-го типу [38]. Метааналіз виявив, що споживання бурих морських водоростей вірогідно знизило рівні загального холестерину (середня різниця (MD): –3,001; 95% довірчий інтервал (ДІ): від –5,770 до –0,232) і холестерину ЛПНЩ (MD: –6,519; 95% ДІ: від –12,884 до –0,154) [43]. Однак існує спостережне дослідження з протилежним висновком [23]. Два дослідження показали, що зв’язок між йодним статусом і дисліпідемією має вигляд U-подібної [24] або оберненої U-подібної кривої [28].

Йод і гіперурикемія та подагра

На сьогодні про взаємозв’язок було повідомлено лише в одному епідеміологічному дослідженні, яке виявило обернений зв’язок між UIC і поширеністю гіпер–урикемії та подагри. Групи осіб з достатнім і надмірним йодозабезпеченням мали нижчу ймовірність гіперурикемії та подагри порівняно з групою осіб з адекватним йодозабезпеченням [25].

Йод і ризик смерті

Дані поздовжніх досліджень вказують на підвищену смертність в осіб з йододефіцитом (UIC < 100 мкг/л) після поправки на змішані фактори. Співвідношення ризиків (HR) для смерті від усіх причин становило 1,29 в осіб з UIC 50–99 мкг/л і 1,71 в осіб з UIC менше за 50 мкг/л. Надлишок йоду не підвищує ризик смерті [17]. Однак дослідження NHANES III повідомило про суперечливі результати. У середній період спостереження, який тривав 19,2 року, наявність UIC понад 400 мкг/л вказувала на підвищений ризик (HR = 1,19) смерті від усіх причин. Не спостерігалося кореляції між низькою UIC і підвищеним ризиком смерті [16].

Основні дослідження кореляції між йодом і метаболізмом

Клінічні дослідження показали, що харчування, багате на йод, впливає на обмін речовин. Однак механізм цих ефектів ще недостатньо вивчений і потребує подальших досліджень. Через різні дози йоду, що призначалися, різну тривалість втручання, експериментальні дослідження на тваринах і рівні гормонів щитоподібної залози щодо результатів різних досліджень in vivo не вдалося досягти консенсусу. Kroupova et al. виявили, що споживання йоду може призвести до дозозалежного підвищення рівня холестерину в крові курей [44]. Дослідження показало, що надлишок йоду (2,4 і 4,8 мг/л) може викликати стеатоз печінки в мишей BaLB/c залежно від дози [45]. Проте було виявлено, що більш високе споживання йоду сприяло метаболізму ліпідів у мишей без істотних відмінностей у рівнях тиреоїдних гормонів і масі тіла між різними групами [46]. Дефіцит йоду збільшив внесок жиру у витрати енергії через підвищений тиреотропін (ТТГ) у самців мишей [47]. Дослідження метаболізму повторного введення йодиду калію в дорослих самців щурів показало метаболічний зсув у щитоподібній залозі. Цей зсув також спостерігався в плазмі та сечі, і метаболіти були залучені до участі в шляхах регуляції метаболізму, амінокислот з розгалуженим ланцюгом, оксидантного стресу і відповіді, пов’язаної із запаленням [48].

Екстратиреоїдні механізми йоду

Йод є мікроелементом, який має протимікробні властивості. Лікування йодом мишей з ожирінням продемонструвало ефект зниження ваги і змінило кишкову мікробіоту, що призвело до збільшення кількості патогенних бактерій і зменшення кількості корисних бактерій. І навпаки, у мишей з нормальною вагою спостерігалися контрастні моделі відповіді [49]. Інше дослідження виявило значний зв’язок між використанням повідон-йодної дезінфекції вульви і колонізацією мікробіоти порожнини рота новонароджених [50]. Крім того, мікробіота кишечника також сприяла всмоктуванню йоду [51]. Тому ймовірно, що йод впливає на метаболізм, змінюючи мікробіоту.

Існує багато доказів того, що йод має екстратиреоїдну дію як антиоксидант, особливо при захворюваннях молочної залози та деяких пухлинах [14]. Виявлено, що йодид дуже ефективний у поглинанні активних форм кисню, таким чином зменшує шкоду, спричинену вільними радикалами кисню [52]. У жінок, які годують груддю, вміст йоду в грудному молоці демонструє негативну кореляцію з активністю каталази, супероксиддисмутази (SOD) і глутатіонпероксидази (GSH-Px), а також з рівнями адипонектину [53]. Як гормон, пов’язаний з ожирінням, адипонектин також відіграє вирішальну роль у регуляції чутливості до інсуліну. Додавання морських водоростей підвищило активність антиоксидантних ферментів у клінічному дослідженні корейських пацієнтів із ЦД 2-го типу [38].

Вживання добавок йоду від 100 до 300 мкг/день підвищувало загальний антиоксидантний статус у сироватці крові людини [54]. Однак нещодавно опубліковане дослідження показало, що надмірні рівні йоду призводять до пригнічення росту клітин, окиснювального стресу і клітинного апоптозу в бета-клітинах підшлункової залози [55]. За рахунок регуляції окиснювального статусу йод пов’язаний зі змінами чутливості до інсуліну або метаболізму.

Хронічний запальний стан прокладає шлях до розвитку метаболічних порушень. Йод також має добре відомі протизапальні й імуномодулюючі ефекти. Як пендрин, так і NIS експресуються на поверхні лейкоцитів людини. Застосування йодиду натрію (NaI) щодо лейкоцитів привело до вірогідного підвищення вироблення як про-, так і протизапальних цитокінів [56]. Вживання добавок йоду мало незначний вплив на плазмову концентрацію маркерів запалення і білків гострої фази [54]. Пероральний прийом йодиду калію (15 мг/кг/день протягом 3 днів) вірогідно пригнічував хемотаксис нейтрофілів у периферичній крові [57]. Fernando et al. надали короткий виклад поточного розуміння потенційних протизапальних властивостей похідних морських водоростей [58]. Показано, що вони зменшують запалення, впливаючи на різні клітинні механізми, зокрема інгібування прозапальних ферментів, таких як циклооксигеназа-2 (ЦОГ-2) та індуцибельна синтаза оксиду азоту (iNOS), модулювання шляхів протеїнкінази, що активується мітогеном, і блокування активації ядерного фактора каппа-B (NF-κB) [59]. Шлях проте–їнкінази, що активується мітогеном, конт–ролює процеси клітинного росту і мітоз. Крім того, це має вирішальне значення для стійкості до інсуліну [60]. Передача сигналів NF-κB особливо актуальна при захворюваннях, пов’язаних із запаленням, включно з метаболічними розладами. Отже, імовірно, що йод може впливати на метаболізм шляхом модуляції хронічного запалення.

I2 виявляв антипроліферативну й апоптотичну дію на моделях раку молочної залози [61] через утворення йодовмісних ліпідів (6-IL) і збільшення експресії γ-рецептора, що активується проліфератором пероксисом (PPARγ) [62, 63]. PPARγ, що експресується переважно в жировій тканині, сприяє диференціації адипоцитів, поглинанню жирних кислот, зберіганню тригліцеридів у ліпідних краплях. Це підвищує чутливість до інсуліну і метаболізм глюкози [64]. PPARα, PPARβ/δ і PPARγ є трьома ідентифікованими ізоформами PPAR. У табл. 2 подано узагальнені відповідні дослідження зв’язку між йодом і PPAR. Крім того, надмірне введення йоду вірогідно перешкоджало активності дейодинази 2-го типу (D2) у різних органах, таких як гіпофіз, печінка і нирки [71–73]. D2 відповідає за перетворення Т4 на біоактивний Т3, який, у свою чергу, сприяє адаптивному термогенезу й бере участь у підтримці ваги [74]. На рис. 1 подано огляд потенційних механізмів впливу йоду на метаболізм.

Висновки

Цей огляд підтверджує, що йод впливає на метаболізм глюкози, ліпідів і ожиріння. Вплив йоду можна пояснити його антиоксидантними й імуномодулюючими властивостями. Хоча зв’язок між йодом і метаболізмом суперечливий, як дефіцит йоду, так і тривалий надлишок йоду є фактором ризику розладів щитоподібної залози. Важливо підтримувати йодний статус населення в оптимальному діапазоні. Потрібні подальші проспективні дослідження і дослідження механізмів для встановлення безпечного стандарту йодного харчування, заснованого на доказах.

Оригінал статті надруковано

у Front. Nutr. 2024;11:1346452.

doi: 10.3389/fnut.2024.1346452

Список литературы

De la Vieja A, Santisteban P. Role of iodide metabolism in physiology and cancer. Endocr Relat Cancer. 2018;25:R225-45. doi: 10.1530/erc-17-0515.
Aceves C, Mendieta I, Anguiano B, Delgado-Gonzalez E. Molecular iodine has Extrathyroidal effects as an antioxidant, diffe–rentiator, and Immunomodulator. Int J Mol Sci. 2021;22:1228. doi: 10.3390/ijms22031228.
Alberti KG, Eckel RH, Grundy SM, Zimmet PZ, Cleeman JI, Donato KA, et al. Harmonizing the metabolic syndrome: a joint interim statement of the international diabetes federation task force on epidemio–logy and prevention; National Heart, Lung, and Blood Institute; Ameri–can Heart Association; world heart federation; international atherosclerosis society; and International Association for the Study of obesity. Circulation. 2009;120:1640-5. doi: 10.1161/circulationaha.109.192644.
Saklayen MG. The global epidemic of the metabolic syndrome. Curr Hypertens Rep. 2018;20:12. doi: 10.1007/s11906-018-0812-z.
Rani V, Deep G, Singh RK, Palle K, Yadav UC. Oxidative stress and metabolic disorders: pathogenesis and therapeutic strategies. Life Sci. 2016;148:183-93. doi: 10.1016/j.lfs.2016.02.002.
Opazo MC, Coronado-Arrazola I, Vallejos OP, Moreno-Reyes R, Fardella C, Mosso L, et al. The impact of the micronutrient iodine in health and diseases. Crit Rev Food Sci Nutr. 2022;62:1466-79. doi: 10.1080/10408398.2020.1843398.
Leung AM, Braverman LE. Consequences of excess iodine. Nat Rev Endocrinol. 2014;10:136-42. doi: 10.1038/nrendo.2013.251.
Farebrother J, Zimmermann MB, Andersson M. Excess iodine intake: sources, assessment, and effects on thyroid function. Ann NY Acad Sci. 2019;1446:44-65. doi: 10.1111/nyas.14041.
World Health Organization, United Nations Children’s Fund, International Council for Control of Iodine Deficiency Disorders. Progress towards the elimination of iodine deficiency disorders (IDD). WHO Booklet. World Health Organization, Geneva, 1999. Р. 1-33.
Nagataki S. The average of dietary iodine intake due to the ingestion of seaweeds is 1.2 mg/day in Japan. Thyroid. 2008;18:667-8. doi: 10.1089/thy.2007.0379.
Aceves C, Anguiano B, Delgado G. The extrathyronine actions of iodine as antioxidant, apoptotic, and differentiation factor in various tissues. Thyroid. 2013;23:938-46. doi: 10.1089/thy.2012.0579.
Burgi H. Iodine excess. Best Pract Res Clin Endocrinol Metab. 2010;24:107-15. doi: 10.1016/j.beem.2009.08.010.
Cann SA, van Netten JP, van Netten C. Hypothesis: iodine, selenium and the development of breast cancer. Cancer Causes Control. 2000;11:121-7. doi: 10.1023/a:1008925301459.
Smyth PP. Role of iodine in antioxidant defence in thyroid and breast disease. Biofactors. 2003;19:121-30. doi: 10.1002/biof.5520190304.
Kamangar F, Dores GM, Anderson WF. Patterns of cancer incidence, mortality, and prevalence across five continents: defining priorities to reduce cancer disparities in different geographic regions of the world. J Clin Oncol. 2006;24:2137-50. doi: 10.1200/jco.2005.05.2308.
Inoue K, Leung AM, Sugiyama T, Tsujimoto T, Makita N, Nangaku M, et al. Urinary iodine concentration and mortality among U.S. adults. Thyroid. 2018;28:913-20. doi: 10.1089/thy.2018.0034.
Maldonado-Araque C, Valdes S, Badia-Guillen R, Lago-Sampedro A, Colomo N, Garcia-Fuentes E, et al. Iodine deficiency and mortality in Spanish дорослих: [email protected] study. Thyroid. 2021;31:106-14. doi: 10.1089/thy.2020.0131.
Mancini FR, Rajaobelina K, Dow C, Habbal T, Affret A, Balkau B, et al. High iodine dietary intake is associated with type 2 diabetes among women of the E3N-EPIC cohort study. Clin Nutr. 2019;38:1651-6. doi: 10.1016/j.clnu.2018.08.015.
Park JK, Woo HW, Kim MK, Shin J, Lee YH, Shin DH, et al. Dietary iodine, seaweed consumption, and incidence risk of metabolic syndrome among postmenopausal women: a prospective analysis of the Korean multi-rural communities cohort study (MRCohort). Eur J Nutr. 2021;60:135-46. doi: 10.1007/s00394-020-02225-0.
Neven KY, Cox B, Cosemans C, Gyselaers W, Penders J, Plusquin M, et al. Lower iodine storage in the placenta is associa–ted with gestational diabetes mellitus. BMC Med. 2021;19:47. doi: 10.1186/s12916-021-01919-4.
Lee KW, Shin D, Song WO. Low urinary iodine concentrations associated with dyslipidemia in US adults. Nutrients. 2016;8:171. doi: 10.3390/nu8030171.
Wang X, Xian T, Zhang L, Jia X, Man F, Liu L, et al. Associations between urinary iodine concentration, lipid profile and other cardiometabolic risk factors in adolescents: a cross-sectional, population-based ana–lysis. Br J Nutr. 2019;121:1039-48. doi: 10.1017/s0007114518003860.
Liu J, Liu L, Jia Q, Zhang X, Jin X, Shen H. Effects of excessive iodine intake on blood glucose, blood pressure, and blood lipids in adults. Biol Trace Elem Res. 2019;192:136-44. doi: 10.1007/s12011-019-01668-9.
Jin M, Zhang Z, Li Y, Teng D, Shi X, Ba J, et al. U-shaped associations between urinary iodine concentration and the prevalence of metabolic disorders: a crosssectional study. Thyroid. 2020;30:1053-65. doi: 10.1089/thy.2019.0516.
Lu X, Shi X, Li Y, Chi H, Liao E, Liu C, et al. A negative association between urinary iodine concentration and the prevalence of hyperuricemia and gout: a crosssectional and population-based study in mainland China. Eur J Nutr. 2020;59:3659-68. doi: 10.1007/s00394-020-02199-z.
Zhao J, Su Y, Zhang JA, Fang M, Liu X, Jia X, et al. Inverse association between iodine status and prevalence of metabolic syndrome: a cross-sectional population-based study in a Chinese moderate iodine intake area. Diabetes Metab Syndr Obes. 2021;14:3691-701. doi: 10.2147/dmso.s322296.
Ezemaduka Okoli CB, Woldu HG, Peterson CA. Low urinary iodine concentration is associated with increased risk for elevated plasma glucose in females: an analysis of NHANES 2011–12. Nutrients. 2021;13:4523. doi: 10.3390/nu13124523.
Wang D, Wan S, Liu P, Meng F, Ren B, Qu M, et al. Associations between water iodine concentration and the prevalence of dyslipidemia in Chinese дорослих: a crosssectional study. Ecotoxicol Environ Saf. 2021;208:111682. doi: 10.1016/j.ecoenv.2020.111682.
Wang D, Wan S, Liu P, Meng F, Zhang X, Ren B, et al. Relationship between excess iodine, thyroid function, blood pressure, and blood glucose level in дорослих, pregnant women, and lactating women: a cross-sectional study. Ecotoxicol Environ Saf. 2021;208:111706. doi: 10.1016/j.ecoenv.2020.111706.
Villatoro-Santos CR, Ramirez-Zea M, Villamor E. Urinary sodium, iodine, and volume in relation to metabolic syndrome in Mesoamerican children and their parents. Nutr Metab Cardiovasc Dis. 2022;32:1774-83. doi: 10.1016/j.numecd.2022.04.022.
Kwak J, Hong G, Lee KJ, Kim CG, Shin D. Effect of the interaction between seaweed intake and LPL polymorphisms on metabolic syndrome in middle-aged Korean adults. Nutrients. 2023;15:2066. doi: 10.3390/nu15092066.
Shan X, Liu C, Luo X, Zou Y, Huang L, Zhou W, et al. Iodine nutritional status and related factors among Chinese school-age children in three different areas: a crosssectional study. Nutrients. 2021;13:1404. doi: 10.3390/nu13051404.
Lecube A, Zafon C, Gromaz A, Fort JM, Caubet E, Baena JA, et al. Iodine deficiency is higher in morbid obesity in comparison with late after bariatric surgery and non-obese women. Obes Surg. 2014;25:85-9. doi: 10.1007/s11695-014-1313-z.
Aoe S, Yamanaka C, Ohtoshi H, Nakamura F, Fujiwara S. Effects of daily kelp (Laminaria japonica) intake on body composition, serum lipid levels, and thyroid hormone levels in healthy Japanese аdults: a randomized, double-blind study. Mar Drugs. 2021;19:352. doi: 10.3390/md19070352.
Hitoe S, Shimoda H. Seaweed fucoxanthin supplementation improves obesity parameters in mild obese Japanese subjects. Funct Foods Health Dis. 2017;7:246-62. doi: 10.31989/ffhd.v7i4.333.
Beer RJ, Herran OF, Villamor E. Median urinary iodine concentration in Colombian children and women is high and related to sociodemographic and geographic characteristics: results from a nationally representative survey. J Nutr. 2021;151:940-8. doi: 10.1093/jn/nxaa392.
Al-Attas O, Al-Daghri N, Alkharfy K, Alokail M, Al-Johani N, Abd-Alrahman S, et al. Urinary iodine is associated with insulin resistance in subjects with diabetes mellitus type 2. Exp Clin Endocrinol Diabetes. 2012;120:618-22. doi: 10.1055/s-0032-1323816.
Kim MS, Kim JY, Choi WH, Lee SS. Effects of seaweed supplementation on blood glucose concentration, lipid profile, and antioxi–dant enzyme activities in patients with type 2 diabetes mellitus. Nutr Res Pract. 2008;2:62-7. doi: 10.4162/nrp.2008.2.2.62.
Bell GA, Mannisto T, Liu A, Kannan K, Yeung EH, Kim UJ, et al. The joint role of thyroid function and iodine concentration on gestational diabetes risk in a population-based study. Acta Obstet Gynecol Scand. 2019;98:500-6. doi: 10.1111/aogs.13523.
Cuellar-Rufino S, Navarro-Meza M, Garcia-Solis P, Xochihua-Rosas I, Arroyo-Helguera O. Iodine levels are associated with oxidative stress and antioxidant status in pregnant women with hypertensive disease. Nutr Hosp. 2017;34:661-6. doi: 10.20960/nh.460.
Hata Y, Nakajima K, Uchida J-I, Hidaka H, Nakano T. Clinical effects of brown seaweed, Undaria pinnatifida (wakame), on blood pressure in hypertensive subjects. J Clin Biochem Nutr. 2001;30:43-53. doi: 10.3164/jcbn.30.43.
Herter-Aeberli I, Cherkaoui M, El Ansari N, Rohner R, Stinca S, Chabaa L, et al. Iodine supplementation decreases hypercholesterolemia in iodine-deficient, overweight women: a randomized controlled trial. J Nutr. 2015;145:2067-75. doi: 10.3945/jn.115.213439.
Shin D, Shim SR, Wu Y, Hong G, Jeon H, Kim CG, et al. How do Brown seaweeds work on biomarkers of dyslipidemia? A systematic review with Meta-analysis and Metaregression. Mar Drugs. 2023;21:220. doi: 10.3390/md21040220.
Kroupova V, Kratochvil P, Kaufmann S, Kursa J, Travnicek J. Metabolic effect of iodine addition in laying hens. Vet Med. 2000;43:207-12.
Xia Y, Qu W, Zhao LN, Han H, Yang XF, Sun XF, et al. Iodine excess induces hepatic steatosis through disturbance of thyroid hormone metabolism involving oxidative stress in BALB/c mice. Biol Trace Elem Res. 2013;154:103-10. doi: 10.1007/s12011-013-9705-9.
Zhao SJ, Ye Y, Sun FJ, Tian EJ, Chen ZP. The impact of dietary iodine intake on lipid metabolism in mice. Biol Trace Elem Res. 2011;142:581-8. doi: 10.1007/s12011-010-8767-1.
Bocco B, Fernandes GW, Fonseca TL, Bianco AC. Iodine deficiency increases fat contribution to energy expenditure in male mice. Endocrinology. 2020;161:bqaa192. doi: 10.1210/endocr/bqaa192.
Rosique C, Lebsir D, Benatia S, Guigon P, Caire-Maurisier F, Benderitter M, et al. Metabolomics evaluation of repeated administration of potassium iodide on adult male rats. Arch Toxicol. 2020;94:803-12. doi: 10.1007/s00204-020-02666-w.
Shen H, Han J, Li Y, Lu C, Zhou J, Li Y, et al. Different host-specific responses in thyroid function and gut microbiota modulation between diet-induced obese and normal mice given the same dose of iodine. Appl Microbiol Biotechnol. 2019;103:3537-47. doi: 10.1007/s00253-019-09687-1.
Li H, Chen S, Wu L, Wang H, Xiao K, Gao Y, et al. The effects of perineal disinfection on infant’s oral microflora after transvaginal –examination during delivery. BMC Pregnancy Childbirth. 2019;19:213. doi: 10.1186/s12884-019-2350-3.
Vought RL, Brown FA, Sibinovic KH, McDaniel EG. Effect of changing intestinal bacterial flora on thyroid function in the rat. Horm Metab Res. 1972;4:43-7. doi: 10.1055/s-0028-1094095.
Kupper FC, Carpenter LJ, McFiggans GB, Palmer CJ, Waite TJ, Boneberg EM, et al. Iodide accumulation provides kelp with an inorganic antioxidant impacting atmospheric chemistry. Proc Natl Acad Sci USA. 2008;105:6954-8. doi: 10.1073/pnas.0709959105.
Gutierrez-Repiso C, Velasco I, Garcia-Escobar E, Garcia-Serrano S, Rodriguez-Pacheco F, Linares F, et al. Does dietary iodine regulate oxidative stress and adiponectin levels in human breast milk? Antioxid Redox Signal. 2014;20:847-53. doi: 10.1089/ars.2013.5554.
Soriguer F, Gutierrez-Repiso C, Rubio-Martin E, Linares F, Cardona I, Lopez-Ojeda J, et al. Iodine intakes of 100–300 pg/d do not modify thyroid function and have modest anti-inflammatory effects. Br J Nutr. 2011;105:1783-90. doi: 10.1017/S0007114510005568.
Arely RJ, Cristian AE, Omar AX, Antonio PJ, Isela SR, Yeimy Mar LR, et al. Iodine promotes glucose uptake through Akt phosphorylation and Glut-4 in adipocytes, but higher doses induce cytoto–xic effects in pancreatic Beta cells. Biology (Basel). 2024;13:26. doi: 10.3390/biology13010026.
Bilal MY, Dambaeva S, Kwak-Kim J, Gilman-Sachs A, Beaman KD. A role for iodide and thyroglobulin in modulating the function of human immune cells. Front Immunol. 2017;8:1573. doi: 10.3389/fimmu.2017.01573.
Honma K, Saga K, Onodera H, Takahashi M. Potassium iodide inhibits neutrophil chemotaxis. Acta Derm Venereol. 1990;70:247-9. PMID: 1972841. doi: 10.2340/0001555570247249.
Fernando IPS, Nah JW, Jeon YJ. Potential anti-inflammatory natural products from marine algae. Environ Toxicol Pharmacol. 2016;48:22-30. doi: 10.1016/j.etap.2016.09.023.
Barbalace MC, Malaguti M, Giusti L, Lucacchini A, Hre–lia S, Angeloni C. Antiinflammatory activities of marine algae in neurodegenerative diseases. Int J Mol Sci. 2019;20:3061. doi: 10.3390/ijms20123061.
Schultze SM, Hemmings BA, Niessen M, Tschopp O. PI3K/AKT, MAPK and AMPK signalling: protein kinases in glucose homeostasis. Expert Rev Mol Med. 2012;14:e1. doi: 10.1017/s1462399411002109.
Mendieta I, Nunez-Anita RE, Nava-Villalba M, Zambrano-Estrada X, Delgado-Gonzalez E, Anguiano B, et al. Molecular iodine exerts antineoplastic effects by diminishing proliferation and invasive potential and activating the immune response in mammary cancer xenografts. BMC Cancer. 2019;19:261. doi: 10.1186/s12885-019-5437-3.
Nunez-Anita RE, Arroyo-Helguera O, Cajero-Juarez M, Lopez-Bojorquez L, Aceves C. A complex between 6-iodolactone and the peroxisome proliferator-activated receptor type gamma may mediate the antineoplastic effect of iodine in mammary cancer. Prostaglandins Other Lipid Mediat. 2009;89:34-42. doi: 10.1016/j.prostaglandins.2009.04.001.
Nava-Villalba M, Nunez-Anita RE, Bontempo A, Aceves C. Activation of peroxisome proliferator-activated receptor gamma is crucial for antitumoral effects of 6-iodolactone. Mol Cancer. 2015;14:168. doi: 10.1186/s12943-015-0436-8.
Montaigne D, Butruille L, Staels B. PPAR control of metabolism and cardiovascular functions. Nat Rev Cardiol. 2021;18:809-23. doi: 10.1038/s41569-021-00569-6.
Tepmongkol S, Keelawat S, Honsawek S, Ruangvejvorachai P. Rosiglitazone effect on radioiodine uptake in thyroid carcinoma patients with high thyroglobulin but negative total body scan: a correlation with the expression of peroxisome proliferator-activated receptor-gamma. Thyroid. 2008;18:697-704. doi: 10.1089/thy.2008.0056.
Aceves C, Garcia-Solis P, Arroyo-Helguera O, Vega-Rive–roll L, Delgado G, Anguiano B. Antineoplastic effect of iodine in mammary cancer: participation of 6-iodolactone (6-IL) and peroxisome proliferator-activated receptors (PPAR). Mol Cancer. 2009;8:33. doi: 10.1186/1476-4598-8-33.
Soriano O, Delgado G, Anguiano B, Petrosyan P, Molina-Servin ED, Gonsebatt ME, et al. Antineoplastic effect of iodine and iodide in dimethylbenz[a]anthracene-induced mammary tumors: association between lactoperoxidase and estrogen-adduct production. Endocr Relat Cancer. 2011;18:529-39. doi: 10.1530/erc-11-0065.
Olivo-Vidal ZE, Rodriguez RC, Arroyo-Helguera O. Iodine affects differentiation and migration process in trophoblastic cells. Biol Trace Elem Res. 2016;169:180-8. doi: 10.1007/s12011-015-0433-1.
Bigoni-Ordonez GD, Ortiz-Sanchez E, Rosendo-Chalma P, Valencia-Gonzalez HA, Aceves C, Garcia-Carranca A. Molecular iodine inhibits the expression of stemness markers on cancer stem-like cells of established cell lines derived from cervical cancer. BMC Cancer. 2018;18:928. doi: 10.1186/s12885-018-4824-5.
Moreno-Vega A, Vega-Riveroll L, Ayala T, Peralta G, Torres-Martel JM, Rojas J, et al. Adjuvant effect of molecular iodine in conventional chemotherapy for breast Cancer. Randomized pilot study. Nutrients. 2019;11:1623. doi: 10.3390/nu11071623.
Li N, Jiang Y, Shan Z, Teng W. Prolonged high iodine intake is associated with inhibition of type 2 deiodinase activity in pituitary and elevation of serum thyrotropin levels. Br J Nutr. 2011;107:674-82. doi: 10.1017/s0007114511003552.
Calil-Silveira J, Serrano-Nascimento C, Laconca RC, Schmiedecke L, Salgueiro RB, Kondo AK, et al. Underlying mecha–nisms of pituitary-thyroid Axis function disruption by chronic iodine excess in rats. Thyroid. 2016;26:1488-98. doi: 10.1089/thy.2015.0338.
Sun X, Zhang X, Jiang Y, Bao S, Shan Z, Teng W. Expression of Iodotyrosine deiodinase in thyroid and other organs in iodine-deficient and iodine-excess rats. Biol Trace Elem Res. 2015;167:272-9. doi: 10.1007/s12011-015-0328-1.
Bradley D, Liu J, Blaszczak A, Wright V, Jalilvand A, Needleman B, et al. Adipocyte DIO2 expression increases in human obesity but is not related to systemic insulin sensitivity. J Diabetes Res. 2018;2018:2464652-7. doi: 10.1155/2018/2464652.